Вхід для користувачів
 




11 грудня 2011

Дмитро Горбачов. Забуті незабутні: Футурист-звукописець Василіск Гнідов (1890-1978)

 Багато «потрясних» мистецьких людей і мистецьких явищ здибалися на моїм життєвім шляху. Про них розповідатиму інтернет-користувачам з регулярністю годинникового механізму. Рубрика називатиметься «Забуті незабутні». Почнемо з Василіска Гнідова.

Дмитро Горбачов. Забуті незабутні: Футурист-звукописець Василіск Гнідов (1890-1978)

На фото: Василіск Гнідов з дружиною. Поч. 1930х рр.

 

Улюблений поет Мейєрхольда. Мандельштам був у захваті від його «Поэмы начала. (Поэма в белом)» , від рядка «Белый медведь целуется с белым ветром.». Ось рядки з тієї таки «Поэмы начала»:

Темнота родит звезды,

Звезды родят тишину,

Месяц рождается в сказки,

Сказки – томи любви.

         Всё так и веет

         Всё так и сеет

         Всё так и реет

         Белое всё 

Або:

Океан полевых маргариток

Вихревой аромат обнаженной сирени…

 

 

Василіск Гнідов – футурист-звукописець:

Азбука вступающим

Посолнцезеленуолешьтоскло

перепелусатошершавит

Осиянноеосипоносит

Красносерпопроткнувшемужаба

Кудролещеберезевеньспойь

переспойулетилосолнцемъ

Нассчитаютъдураками

амыдуракилучшеумныхъ.

1913

( Зворушливим алогізмом виглядає м`який знак після йот).

Кук!

Я!

А стрепет где?

Гнёзда перепельи разбухли -

Птенцы желторотили лес.

Кук!

Я!

Стрепетили стрепётки уныво -

Лес желтевел белокол.

Кукала Кука:

Кук!

Галоче станывал бук-

Кук его! Гук!

А где же стрепета?

1913

( Кук- це омонім: відомий путівник, а також згук зозулі)

   

Кука поклав на музику один з перших композиторів-авангардистів українець Микола Рославець, приятель Малевича.

Чи не звідсіля жонглерський вірш Асєєва «Северное сияние» :

   Тронь струн

    винтики

    В ночь лун

    Синь теки

    В день дунь

     Даль дым

     По льду

     Скальды

Чи не з Василіска  і звуковий викид Гео Шкурупія 

     Мент дум

     Не жде

     Грому глум

     Дінеш де?

     Блиск спис

      Мент зойк

     Болю тиск

     Ах! Кров!

 

Сам Гнідов теж прислужився українському авангардизму: був бо автор  вірша «Перша егофутурня пісня на українській мові»: (1913)

 

Усім набридли цей Шевченко

Та гопашник Кропивницький.

 

Мовляв, «скинемо класиків з пароплаву сучасності». Гнідов розповідав мені, що Шевченка футуристи визнавали за свого попередника. Звукопис Шевченка - «і гич не до речі» надихнув Гнідова на заумний вірш з українським прононсом:

 

Коли за гич будин цікавче,

Тарас Шевченко будяче скавче.

 

Уславився він своєю «Поемою кінця», де не було жодного знаку і звуку, самісінький білий аркуш – біла пауза дзен-буддизму, як пояснили пізніші тлумачі Гнідова. Василь Іванович показав мені публікацію шведського літературознавця, присвячену «Поемі кінця». Аж 5 сторінок (10000 знаків – Д.Г.), - підсміювався він. Цю поему, розповідав мені В.І., публіка провокативно прохала мене прочитати. Я не губився. Виходив до рампи й осіняв публіку хрестом – мовляв, усі там будемо. Серед публіки одного разу опинився Казимир Малевич. Він підійшов до мене і сказав: «Тепер я розумію, що нам треба робити в малярстві: починати з нуля». Невдовзі з`явився “Чорний квадрат на білому тлі» Малевича, що й подосі дратує і хвилює уяву всього багатомільярдного людства. Про цей епізод я розповів малевичезнавцеві Андрію Накову з Франції. Він розмістив «Endpoem» на лондонській виставці російських авангардистів “Tatlin's dream” (1973). Готуючи виставку, Наков раптом усвідомив, що більшість експонованих – Малевич, Бурлюк, Екстер, Ларіонов, Баранов-Россіне, Богомазов, Єрмилов – родом з України. З русиста він перетворився на україніста.

Про Василіска Гнідова я прочитав колись у Шкловського: «1917. Гнедов пошел на баррикады. Онемел на стихи.»

Під час знайомства з Гнідовим 1963 року я процитував йому Шкловського і запитав: А от рядок Маяковського «С лицом безглазым василиска»? – Тоже обо мне,- сказав Гнідов. Я показав йому збірку поетів-футуристів у німецькому перекладі, скомпоновану Дмитром Чижевським. Його ім`я  фігурувало в розділі “Kleine Futuristen” («Малі футуристи»). «Ми з моїми приятелями – Хлєбніковим, Маяковським, Севєряніним, Ігнатьєвим, Бурлюком – не робили таких градацій – великий чи малий». Про поета –егофутуриста Ігнатьєва оповів, що той вкоротив собі віку після невдалої першої пошлюбної ночі.

Взимку 1963 В.І. прийшов до Музею українського мистецтва у валянцях на обговорення виставки Олександра Мурашка і навіть виступив з енергійним віршем про цього прекрасного художника. Тоді ми познайомились. І потім зустрічалися впродовж років часто. Виглядав він бадьоро, попри 70-80-річний вік,  хвалився тиском 120/80. Секретом довголіття вважав пасту «Океан» (з криля). Як старого більшовика його посилали в санаторій  «Імереті». Заходячи  до нашої домівки на бульварі Лесі Українки, він замість привітання імпровізував: «Я был в санатории «Имерети» и мне нельзя умерети». Моя дружина Лілічка пригощала його, а він розповідав про те, як 1937 розстріляли його дружину Ольгу Пілацьку, члена ЦК КПб(У). Його ж заарештували «за недоносительство на врага народа», тобто на власну дружину. Судили його у Києві. Слідчий привів його до Жовтневого палацу на вулиці Жовтневої революції (нині Інститутська). Величезна зала з антресолями була забита столами слідчих. Ми лавірували поміж столами і мій слідчий перемовлявся зі своїм приятелем, який сидів на антресолях: - Ну що, твій зізнався? -  Ще ні. – Ну я зараз прийду, він у мене зізнається. Вирок Гнідову:  5 років заслання в киргизьку глибинку.

Гнідов опинився в Киргизії, куди їхав без конвою. – Я вирив собі землянку, вивчив киргизьку мову, завів собі киргизку і став писати футуристичні вірші киргизькою мовою. Я був єдиний грамотний у кишлаку, тож мене ввели в сільраду і я, інженер, проектував місточки і будівлі.

Десятки років йому не вільно було жити по великих містах. Сталіна не любив. Леніна поважав. До сторіччя від дня народження «дєдушкі Лєніна» 80-річний Гнідов став на стоденну вахту і щодня писав по одному віршу.

 

Слово –сопровождал Ленин жестом

И оно скорее доходило к рабочим.

Он не гладил буржуазию по шерсти,

Жест его и сейчас, сверкая, грохочет!

 

Слідів зухвалого футуризму у цих віршах небагато, хіба що ритмічна і фонетична виклична кострубатість. І якщо ці вірші – енергійна реклама Леніна, то на початку творчості була гіперболічна самореклама:

 

Шекспир и Байрон владели совместно

80 тысячами слов -

Гениальнейший Поэт Будущего

Василиск Гнедов ежеминутно

владеет 80000000001 квадратных слов

                                      (1913)

Роздивившись каталог “Tatlin`s dream” з його «Endpoem»,  він написав ще одну «Поэму конца», яку присвятив моїй малості. Текст оприлюдню в останньому розділі моїх мемуарів – літературні тексти «імені мінє»

1963 напівголодного хрущовського року нам, музейникам, вдалося купити картоплю в Тульчині завдяки протекції колег із музею Суворова. Ми відвезли їм виставку графіки і напросилися до знаменитого голови колгоспу героя соцпраці, який жодного разу не побував у відпустці. Втомлений голова дозволив нам купити тонну картоплі. Наш водій Вітя зважив автомобіль, попередньо поклавши туди 100 кг свого вантажу, і перед тим як туди завантажили картоплю, він ці 100 кг баласту скинув у кущі. Вінницький обком партії заборонив вивозити картоплю за межі області і нам випадково вдалося прошмигнути повз КПП. В музеї ми цю тонну картоплі розподілили між працівниками і я таємно від працівників відклав 10 кг для Василіска Гнідова. Пам’ятаю, як засновник українського футуризму радісно виніс з музею цей важкий для нього вантаж.

Мій приятель Парніс сконтактував київського Гнідова з американським Бурлюком. У В.І. цей контакт активізував класову гордість. Прочитавши вірш Бурлюка про те, що «Мир – пролетарий и сверхбосяк», Гнідов відповів філіппікою:  Я слыхал, Давид Давидыч/ Пролетарский вы поэт/ Но куда вы делись, дидыч,/ Сколько зим, нью-йоркских лет.Втім, вірші Бурлюка своєї молодості він згадував з різних приводів не раз. Побачивши у запасниках укрмузею геніальну картину Пальмова «1 травня»  з образом сягнистого робітника, він урочисто продеклінував з Бурлюка: Се дама прёт окорока.

Востаннє я зустрівся з Гнідовим перед його від’їздом до Херсону. Він одружився зі старою більшовичкою, і я прийшов до їхньої квартири на околиці Києва Чоколівці. Двоє старих людей були уже безпорадні.

Ми говорили про переклад «Заповіту» Шевченка. Гнідов розповів, що слово «могила» російські перекладачі розуміють буквально: Как умру, похороните меня вы в могиле. А між тим, могила укр. то курган, а не гробовище. Свій переклад Гнідов переслав Твардовському до журналу «Новый мир». Твардовський відповів, що для публікації він вибрав інший російський переклад.

Послухаймо україномовну поему Василіска Гнідова, в якій він, донський козак, доводить, що він не «свидачий» (свинячий+ледачий) і не забув братів - «украйців»:

 

Огнянна свита

Гриба будик цири чiпiг -

Здвiна на хам дяки,

Коли за гичь будин цiкавче

Тарас Шевченко будяче скавче -

Гуля ласкав стогма регота цвiрка

Свитина ззiла сон кэ.

Байдры шлига шкапiк рука

На дьготи сила хмара -

А в зiрок поiв опару

 

Перша эго-футурня пiсня

на украiньской мовi.

Усiм набридли Тарас Шевченко.

Та гопашник Кропiвницький.

Нiхто ни збреше, що Я свидачий,

Забув украйцiв.

(1913) 




Коментарі

 


RSS 2.0 contacts home