Вхід для користувачів
 




21 січня 2015

Іван РЯБЧІЙ: ЮВІЛЕЙ «ХРЕЩЕНОГО БАТЬКА» УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Чи можна уявити існування української літератури без журналу «Всесвіт»? Звісна річ. Але це вже буде інша література – сухіша, віддаленіша від європейського контексту, зацикленіша на місцевих проблемах і проблемках. «Всесвіт» упродовж майже століття слугував для всіх небайдужих до Слова своєрідним вікном до світу інших думок, інших дискурсів, інших стилів, до «розширення поля боротьби» (за висловом Мішеля Уельбека). І хтозна, скільки нині відомих письменників (тоді ж лише початківців), гортаючи сторінки цього видання, змінювали та шліфували свій власний стиль, за яким їх упізнають нині вдячні читачі?

Іван РЯБЧІЙ:  ЮВІЛЕЙ «ХРЕЩЕНОГО БАТЬКА» УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

90-річчя… Це означає, що «Всесвіт» виник 1925 року – під час «українізації». Це рік літературної «нобелівки» циніку Бернардові Шоу, рік заснування капели бандуристів у Полтаві та створення Другої симфонії Шостаковича, рік смерті маловідомого у нас Еріка Саті, виходу нині занадто відомого у нас оповідання Фітцджеральда «Великий Гетсбі» та пригодницької стрічки «Укразія» українського режисера Чардиніна. Зрештою, кожен рік багатий на події – добрі або погані. Але про погане у такий ювілей казати не хочеться… Адже вперше в історії України друкований засіб масової інформації святкує своє 90-річчя. Іншого такого ЗМІ просто не існує. Хіба не феномен?

 «Всесвіт», між тим, було задумано аж ніяк не радянською владою – у 1919 році уряд Павла Скоропадського виношував плани створення спеціалізованого видавництва іноземної літератури та журналу. План здійснився – але вже іншою владою. Журнал створили як додаток до першої радянської щоденної газети українською мовою «Вісті ВУЦВКР» – її засновником і головним редактором був письменник Василь Еллан-Блакитний.  Заступником Блакитного став Микола Хвильовий, а художником до «Всесвіту» взяли Олександра Довженка… Словом, журнал від самого початку – як і до тепер – виконував важливу функцію: свого роду «кузні кадрів». «Всесвіт» – це направду «хрещений батько» української літератури. З ним пов’язані імена Миколи Бажана, Максима Рильського, Івана Дзюби, Павла Загребельного, Дмитра Затонського, Анатоля Перепаді, Дмитра Павличка, Віктора Коптілова, Віталія Коротича, Романа Лубківського, Вадима Скуратівського, Марини Новикової, Юрія Покальчука, Віктора Шовкуна. І, звісна річ, Миколи Лукаша – у «Всесвіті» друкувалися його переклади з Бернса, Лорки, Лопе де Веги, Сервантеса, Шіллера, Тувіма, Аполлінера, Валері, Верлена, Рембо, Сен-Поля Ру, Безруча тощо. А скільки перекладів Григорія Кочура виходило на сторінках «Всесвіту»! Причому Лукаш і Кочур друкувалися тут у період, коли були офіційно заборонені й шельмовані радянським режимом… Список імен усіх «класиків», причетних до видання – нескінченний. Як бачимо, навіть ті, на чиї вуста радянський режим силоміць накладав печатку мовчанки, знаходили себе у журналі. Свобода слова і переконань – ось що могло б бути гаслом видання. Та сама свобода слова, за яку розстріляли журналістів «CharlieHebdo». За всіх часів «Всесвіт» сприяв затвердженню демократичних цінностей та мультикультурного суспільства. Причому мультикультурність редакція журналу впроваджувала в маси винятково добірною, взірцевою державною мовою.

«Всесвітові» пощастило модернізуватися – на відміну від інших «викопних істот» радянської доби, таких, як Спілка письменників та видавництво «Дніпро». Авжеж, наклад значною мірою скоротився – та все ж видання «тримає» свого читача, зберігає престижне звання «флагману українського художнього перекладу», гуртує навколо себе митців Слова. «Всесвіт» – одна з тих «вікнин», довкола яких утворюються літературні вири та течії; і дай Боже, щоб ця «вікнина» існувала якомога довше і «оберталась» якомога активніше.  Значна заслуга в оновленні «Всесвіту» (йдеться про контент, автуру, дизайн журналу – словом, практично про все) належить його молодому головному редакторові Дмитрові Дроздовському – постаті, без сумніву, знаковій у сучасному літературному процесі в Україні. Важко знайти кращого за Дроздовського організатора літпроцесу. Він – живий символ того, як у протистоянні «старих» і «молодих» (достоту як за часів Буало) переконливу перемогу здобувають «молоді». Бо інакше й бути не може, якщо ми справді прагнемо якихось змін на краще.

«Всесвіт» – яким ми його знали до новітніх трансформацій (про які не раз наголошували представники редакції під час урочистого вечору 15 січня в Дипломатичній академії) – виник у 1970-х роках, коли головним редактором став відомий поет, перекладач, Герой України Дмитро Павличко. Тоді в журналі було значно збільшено обсяг перекладів художньої літератури – а актуальні статті та нариси відійшли на другий план. Як підтвердив на ювілейному вечорі сам Дмитро Васильович, його першими ж словами до редакції та редакційної ради були такі: «Ми робимо журнал не для пересічних українців, ми робимо його для себе, для членів Спілки, для українських інтелектуалів!» У такому інтелектуалізованому вигляді «Всесвіт» проіснував до нашого часу – і взяв курс до часткового повернення до первісної концепції… До речі, саме на «добу Павличка» припав пік накладу журналу – 82 тис. примірників. Не в останню чергу завдяки друкуванню таких популярних хітів, як «Хрещений батько» Маріо П’юзо. На даний момент наклад видання становить лише 1050 примірників – це більше ніж у 70 разів менше… Otemporaomores...  

Чи є у «Всесвіта» суперники? Досить непогано художній переклад представлений у «Кур’єрі Кривбасу» та журналі «ШО». Але якщо аудиторії «Всесвіту» і «КК» певною мірою збігаються, то читачі «ШО» – геть інші люди, середньостатистичні інтелектуали, переважно кияни, з досить широким колом інтересів та вибагливим споживацьким смаком. «Всесвіт» був і залишається журналом еліти і для еліти. До того ж, він повністю присвячений художньому перекладові. Хоча останнім часом концепція почала повертатися до первісного стану: у 20-х роках «Всесвіт» був «художнім ілюстрованим універсальним двотижневиком». Це означає, що на його сторінках оригінальних творів українських письменників та перекладних творів було порівну. Звісно, якщо «Всесвіт» повернеться до цієї концепції, то програє «КК», який більший за обсягом і потужніший за оригінальною автурою. І все ж, на мою думку, есеїстки, нарисів, статей та оригінальних творів українських авторів в журналі має бути до 25%. Це може вивести журнал на інший рівень популярності серед читачів.

Однак урятувати журнал може лише державна підтримка. Шеф-редактор «Всесвіту» Олег Микитенко на ювілейному вечорі навів приклади двох подібних видань – у Польщі й Угорщині: перше успішно функціонує, користуючись державним фінансуванням, друге – припинило існування, коли держава відмовилася його підтримувати. «Третього нам не дано», – зауважив старійшина редакції. 




Коментарі

 


RSS 2.0 contacts home