Вхід для користувачів
 




21 лютого 2019

Віктор АКУЛЕНКО У політичній аурі чоломкання вождів

Олександр Дейнека. Стахановці.

Кажуть, що причиною розпаду Радянського Союзу були політично-ідеологічні, економічні і військові кризові проблеми. Проте, однозначної відповіді немає ні у вітчизняних, ні в зарубіжних аналітиків. У їх політичних опусах чомусь не звертається увага на емоційно-ідеологічні нестримні поривання душі до тіла вождів, які притаманні чоловіку і жінці, а то й в іншій одностатевій комбінації на всіх щаблях суспільного життя і владної ієрархії, де вершать людські долі і майбутнє держав.

А точніше, як сказав видатний поет Йоган-Фрідріх Шиллер (1759-1885): «світом правлять любов і голод». Цей вираз – заключний рядок його вірша «Світова мудрість» (1795). Не менш переконливо стверджував і психолог Зигмунд Фрейд у ХХ століття: «В основі всіх наших вчинків лежать два мотиви: бажання стати великим і сексуальний потяг».

На цьому осексуальненому шляху життя, як прелюдію любові, як омріяного і неосяжного пожадання закоханого, неможливо переоцінити політичний поцілунок, який буває доленосним для країни. Це не тільки в прояві дипломатичної приязні, а як вінець домовленості лідерів держав, їх сподівання на здійснення своїх тактичних і стратегічних устремлінь.

Коли Карл Маркс в анкеті для своєї дочки написав, що ніщо людське йому не чуже, безперечно, що сюди входив поцілунок – подружній і батьківський, а може й романтичний. Не все так просто і прозоро. Історія пам’ятає поцілунок Юди Іскаріота, що продав Христа, поцілунок Молотова і Рібентропа напередодні агресії німецької коричневої чуми. Але важко уявити офіційний поцілунок Наполеона Бонапарта, який затис в обіймах Олександра І, або Йосифа Вісаріоновича, який би чоломкався зі своїми політичними союзниками Черчілем і Рузвельтом або з ідеологічним одновірцем Мао Дзедуном.

Довелося читати в пресі про ніби то неплатонічне більшовицьке чоломкання Леніна із Зинов’євим у шалаші в Розливі потайки від Тимчасового уряду Росії. Втім, сучасну термінологію пригальмуємо на цьому, бо нинішні ідеологічні нащадки вождя, щоб навічно зберегти його забальзамовану мумію в Мавзолеї, задумали прирівняти її до мощів святих. А мертві, як казали предки, «сраму не имут».

*        *        *        *        *

Дивно, що сфера поцілунку на міжнародній арені не стала предметом осмислення філософів, політологів, навіть юристів. Яким же чином з корчагинського пуританські стриманого звертання або прощання – «з компривітом» або «тисну руку» – увертюра і фінал спілкування вождів у політико-ідеологічному просторі трансформувалися в рясне цілування? Схоже, що Рубікон було перейдено, коли в СРСР компартійна ідеологія набула в суспільстві статусу релігії, по суті, замінила її. Тоді радянські вожді підсвідомо перейняли обряд христосування – триразове цілування віруючих на Пасху, але наповнили його новим – класовим, інтернаціональним змістом.

За часів Леоніда Брежнєва на Олімпі влади цілувалися професійно – азартно і вельми смачно. Придивіться, коли натрапите на кінохроніку, як Леонід Ілліч з МиколоюПідгорним і Еріхом Хоннекером пожадливо упивалися в екстазному присосуванні в уста.Позаздрять нинішні ЛГБТшники і гендеристи! За твердженням психологів тривалий поцілунок підтримує не тільки романтичний настрій, а заспокоює вегетативну дистонію, викликає активізацію діяльності цілого ряду гормонів, в тому числі політичних. За тривалістю поцілунку Леонід Брежнєв бив всі рекорди, даремно не занесли його досягнення до Книги рекордів Гіннеса.

Це вже був не індивідуальний емоційний вияв любові нашого вождя до вітчизняного чи зарубіжного брата по класу, а партійно-політична, державна акція, якою зміцнювались і пропагандистськи демонструвалась народові єдність і монолітність керівництва країни, всього соціалістичного табору – від Куби до В’єтнаму. Якщо лідер якоїсь братньої країни не удостоювався при кремлівському троні такого ритуалу, коли публічно його не брали в тривалий клінч, це було поганою ознакою, всі розуміли, що він каліф на годину.

Невідомо, чи існувала якась таємна інструкція, яка приписувала номенклатурним особам натренувати в своєму арсеналі кілька варіантів такого ритуалу, але вони завжди були в прекрасній формі і застосовували всі різновиди обціловування при виконанні службових обов’язків «от Москвы до самых до окраин».

Михайло Горбачов, розпочавши перебудову і нове мислення, легковажно недооцінив, що на вертикальному і горизонтальному чоломканні трималися всі політичні, військові і економічні зв’язки, як на глобальному, так і на регіональному рівнях. Михайло Сергійович замінив теорію і практику цементуючого поцілунку на західний манер прісного рукостискання лідерів держав, у кращому випадку на тримання ліктя офіційного візаві або на легке поплескування його по плечу. Можливо, це там, за океаном, комусь імпонувало, але для нас мало тектонічні наслідки. Спочатку призвело до розпаду соціалістичної співдружності, Ради економічної взаємодопомоги, а потім і до руйнування Радянського Союзу.

Тепер у ринкових умовах налагодити порушені міждержавні поцілункові зв’язки значно важче, але життя вимагає експериментувати, особливо під час офіційних візитів керівників держав – на летовищах при зустрічі і прощанні та у палацах при підписанні угод. Нині поцілунок лідерів набув якісно нового змісту – без ідеологічних нашарувань і з суто національних інтересів виходить на новий виток спіралі міждержавної економічної інтеграції. Звичайно, вийти на канонічний брежнєвський рівень чоломкання, коли так обвально пройшли демонтаж державної власності і приватизація, не вдається.

 

*        *        *        *        *

Міждержавний поцілунок у сучасних умовах має модернізуватися і пережити ренесанс, як повертається мода на одяг, але в новому свіжому оперенні. Як повернулися через понад піввіку чоловічі штани-дудочки, мало не лосини. Спочатку перспектива вбачалася у появі на міжнародній орбіті серед лідерів великих і малих держав діячів протилежної, жіночої статі. Тоді офіційно-візитерські прояви поваги і ніжності стали б більш привабливими і з гендерним присмаком. Але історичний прецедент засвідчує, що поцілункові ритуали на міждержавному рівні традиційно були зорієнтовані на лідерів однієї статі – чоловічої.

Честі бути галантно обчоломканими під час офіційних візитів до СРСР не удостоювалися імпозантні жінки – премєр-міністри Індіра Ганді (Індія), Сірімаво Бандаранаїке (Шрі Ланка), Беназір Бхутто (Пакистан), Маргарет Тетчер (Великобританія), Голда Меєр (Ізраїль). Тим паче, не прикладалися до ручки державних діячок нижчого рангу – міністрів культури Людмили Живкової (Болгарія), Катерини Фурцевої (СРСР), секретаря ЦК КПУ Ольги Іващенко та багатьох інших.

Підлаштовуючись під сучасну термінологію, виходить, що вони не мали права на гендерну рівність у лобизально-політичній сфері. Важко відповісти, чому названих чарівних жінок тримали на пуританській дистанції. Зате за їх всіх Леонід Брежнєв щедре і приязно обціловував відому актрису Фаїну Раневську при нагородженні її орденом Леніна у Кремлі. Ніби за всіх чоловіків, які не балували її за життя такою ніжно-ласкавою процедурою.

Щоб дипломатично скоригувати й обрати оптимальну модель міждержавного чоломкання, здається, наявних традицій замало. Настав час чіткої правової регламентації міждержавного чоломкання, зокрема, необхідно передбачити юридичну відповідальність державців за поспішне або нерозважливе чоломкання, або за його уникнення, що зашкодить національним інтересам країни, призведе до міжнародних ускладнень тощо.

Напрацьовуючи нормативну базу, у нас, як правило, прийнято переймати західноєвропейську або заокеанську модель. Що ж тут пропонує їх цивілізований демократичний світ? Нібито у вищих владних ешелонах публічно, якщо не виключають, то, як правило, дозують практику політико-поцілункових братань. Проте, прорив одностатевий і гендерний останнім часом, здається, вже зроблено. Так, президент США Дональд Трамп чоломкався з президентом Франції Еммануелем Макроном і канцлером Німеччини Ангелою Меркель. У президентів Франції Ніколя Саркозі, Франсуа Олланда і Еммануеля Макрона з канцлером Німеччини Ангелою Меркель це стало традиційним ритуалом при всіх зустрічах. Врешті й в Європейському Союзі все більше і триваліше прищокуються… Нехай поки що прісно, не по брежнєвськи, але, як казав великий комбінатор Остап Бендер: «лёд тронулся, господа присяжные заседатели!»

Можливо, людство стане добрішим, милосерднішим і відійде від межі озлоблення і мстивості. І Всесвітній день поцілунків, як неофіційне свято, був затверджений ООН і відзначається щорічно 6 липня. Залишається сподіватися, що невдовзі повально запанує цей магнетичний загальнолюдський вияв такої пожаданної любові, віри і надії на мир. Поцілунок на будь-яких рівнях, тим паче, міждержавних, річ не другорядна і настільки серйозна, що ніхто не зможе заперечити, що за ним завжди щось стоїть. Коли б до нього приєдналися очільники нашого північного сусіда, які стали на тропу гібридної війни, щоб відновити «единую и неделимую» імперію Росію на території колишніх союзних республік, які тепер незалежні держави, може тоді поменшало б гарячих і заморожених збройних конфліктів.




Коментарі

 


RSS 2.0 contacts home