28 лютого 2011

Різновеликість: до 140-річчя з дня народження Лесі Українки

Не пам’ятаю, чи відзначають річниці інавгурацій у цивілізованих країнах. Гадаю, що окрім звіту за зроблене за рік та прискіпливих критичних статей, нічого особливого в такі річниці там не відбувається.  Українці  ж  свої нью-роковини позначили концертами і шоу, флеш-мобами і пікетами обласних адміністрацій, ба навіть оголенням перед камерами у супроводі матюкальних плакатів.  Але якщо усі попередні виступи «FEMEN» викликали хіба що сміх,то нинішній -  дівчата з оголеним торсом у вінках – таки роздратування.  Не думаю, що про дівчат, а тим більше про їхній плакат, довідається заклопотаний державними справами Президент. Але гадаю, що багато хто з глядачів того дня подумки зауважив, що то був не Його, а ЛЕСИН день.  А відтак голі груди та вінок сприймалися як наруга над Її пам’яттю. 

„Коли ти навіть звався Малоросією – твоя поетеса була Українкою” – цей рядок Ліни Костенко виразно окреслює значення Лесі для усіх нас. Та хіба лише для українців? Напередодні на відкритті - виставки художніх робіт викладачів та студентів Інституту мистецтвВолинського національного університету Генеральний консул Республіки Польща у Луцьку Томаш Янік  назвав Лесю Українку «культурним послом України у Європі»і запропонував перекласти всі твори Лесі Українки на мови народів Європи. Хто зробить це за нас і чи коли-небудь зробить? 

Волиняни відзначили 140-у річницю від дня народження своєї землячки всеосяжно і  рохмаїто. З Колодяжного та Музею Лесі Українки у Луцьку була створена експозиція  з особистих меморіальних речей Лесі Українки та її родини,  серед яких – вишиванки, створені руками Олени Пілки та її доньок, рідкісні видання і фото.   Для волинян Леся – не ідол і не ефемерна величина, вона живе в оспіваній природі озерного Полісся, у піснях, які послужили натхненням для Лесиних віршів; у пам’яті багатьох земляків, пов’язаних узами дружби з родиною Косачів (мама нинішнього голови облдержадміністрації Бориса Клімчука виросла в маєтку Косачів, його дідусь дружив із братом Лесі Українки   Миколою, який упродовж довгих років мешкав разом з родиною Клімчуків).  

Урочиста Академія пам’яті Лесі Українки розпочалася з демонстрації кадрів фільму Миколи Мащенка «Іду до тебе», у яких  Леся Українка (актриса Алла Демидова)  читає вірші своїм київським прихильникам. Як відомо, у«Доповідній записці відділу культури ЦК Компартії України про деяких членів Спілки письменників України» від 18 грудня 1973 р. сценарію цього фільму, написаний Іваном Драчем, розцінювався  як „позначений серйозними ідейно-художніми недоліками”, де Леся Українка зображена однобічно, «поза її діяльністю як представниці революційно-демократичного руху, дещо перебільшено національний момент». А тим часом сучасних його глядачів огортає відчуття спорідненості, актуальності сказаного Лесиними віршами, їх відповідності сьогоденню.  Упродовж тижня у Волинському Національному університеті, який носить ім’я поетеси, точилися дискусії про книги Оксани Забужко і Віри Агєєвої, присвячені поетесі. А в міському Палаці культури лучани переглянули фільм «Наша Леся», зроблений юними вихованцями волинської кіностудії  «Боривітер».

Серед найцікавіших волинських подій - конкурс хорових колективів, який має високе реноме в Україні, Всеукраїнська наукова конференція в Колодяжному і Луцьку, на якому  високе столичне представництво вичерпалося участю академіків Миколи Жулинського та Мирослава Поповича.  «Волинський скарб» -  видання творів Лесі, написаних на Волині і про Волинь, окрема збірка численних досліджень Лесиної творчості у  контексті світових художніх течій і напрямів – то лише малесенька частинка данини, віддана в ці дні видатній землячці волинянами.  Волинь пережила справжній театральний бум,  він був пов’язаний з Лесею.  Фестиваль вистав „Осінь” за Лесиними драмами, заснований ще на початку 90-х волинським драматургом Богданом Березою, у ці дні отримав новий поштовх до життя.  Не випадково столичний театр ім. І.Франка привіз постановку «Голгофи»   ( за драмами «Одержима» і  «На полі крові») цього дня саме сюди. Вразив прочитанням Лесиних драм молодіжний студентський театр „Гармидер”. Цього ж дня на Волині гастролював  балет Донецького національного академічного театру опери та балету імені А.Соловяненка із шедевром Михайла Скорульського – виставою «Лісова пісня». Популяризація Лесиної драматургії з її світовими темами і проблематикою  – шлях до розуміння її філософії, а відтак філософії Українки не в сенсі творчого псевдоніму, а в значенні національної ментальності.  Адже поки що, мусимо зізнатися,  справджуються Лесині слова, написані якось у листі до матері: «Мені судилося бути почитаємою, але нечитаємою».

Постанова Верховної Ради щодо відзначення 140-річчя від дня народження Лесі Українки назагал вилилася у читання віршів на двох майданах у Києві та Львові,  презентацію збірки найвідоміших драм авторки у столичній книгарні „Є”, відкриття виставки „Образи „Лісової пісні” в графіці” у її столичному музеї.   А тим часом, як підкреслює ініціатор і упорядниця книги «Леся Українка в інтерпретації сучасних дослідників» Віра Агєєва, «культурний спадок існує в духовному житті нації доти,  поки він є в центрі якихось дискусій, розмов».

Митці Лесиної величини завжди служили послами  національної культури  у світі. Який з Лесиних творів був виданий за останній рік коштами України для закордонного читача?  Чи знають про наше ставлення до Лесі та про її саму наші сусіди так само, як ми знаємо про польського Міцкевича чи Шопена?  Для влади, яка поважає власну країну, лобіювання  подібних речей обов’язкове. „Україна шляхетська, «косачівсько-драгомановська», початки якої губляться в млі нашого європейського середньовіччя, у XX ст. скінчилася, схоже, безповоротно”, - пише в Пролозі своєї книги „Notre Dame d’Ukraine” Оксана Забужко. Невже зі словом „українка” в сучасних європейців і надалі виникатимуть лише асоціації з красунями-путанами?   

Звісно, мистецтво Лесі Українки – не для дешевих масових дійств.  „Це творчість, заадресована майбутнім поколінням” – вважає професор Національного університету „Острозька академія” і Ягеллонського університету, дослідник Лесиної творчості Ярослав Поліщук.  В Острозі цього тижня гастролював експериментальний львівський театр „У кошику” з моноспектаклем за драмою Лесі „На полі крові”; тут переглядали й обговорювали Іллєнкову „Мавку”;  упродовж тижня влаштовували студентсько-викладацькі диспути на тему Лесі -  митця, жінки, провидиці, культуртрегера, постать якого поєднує різні народи і різні часи.  „Йшлося і про конфлікт ідеологій. Бо коли ми говоримо про Лесю Українку, то одні її тягнуть до соціал-демократів, інші в націоналісти, треті скажуть – вона атеїстка... Як з цим бути? Чи не те ж саме відбувається з Шевченком? Чому Леся Українка не обмежувалася українським матеріалом й уникала писати на деякі, здавалося б, актуальні теми, про які писали більшість її сучасників?”

Може, хтось і забув про Лесин День. Але не волиняни, котрі оголосили 2011 рік Роком Лесі Українки, адже в березні минає 100 років з часу написання української драматургічної візитки – „Лісової пісні”.  Тож обласний благодійний фонд «Рідна Волинь» спільно з Волинською обласною організацією Національної спілки письменників України в області заснував літературну премію імені Родини Косачів за книги для дітей. Цього року їх отримали Надія Гуменюк та Василь Слапчук.

Валентина Романюк, журналіст

Луцьк-Рівне-Острог

На фото: с.Колодяжне, пам`ятник Лесі Українці

---