Вхід для користувачів
 




8 грудня 2010

Богдана КОСТЮК: СНД. ПАЦІЄНТ ШВИДШЕ ЖИВИЙ…

Нині – 8 грудня – минає 19 років від підписання Угоди про створення Співдружності незалежних держав (СНД). Цю наддержавну інституцію називають по-різному: «методом розлучення радянських республік», «оплотом новітньої Російської імперії», «останнім прилистком комунізму в Європі» тощо. Але рідко хто з нинішніх політиків зауважує, що Україна приймала рішення про вступ до СНД із застереженнями. 

Богдана КОСТЮК:  СНД. ПАЦІЄНТ ШВИДШЕ ЖИВИЙ…

Як згадує екс-Президент Леонід Кравчук, «8 грудня 1991 року я поставив свій підпис під Угодою про створення СНД, документ разом зі мною підписали Росія і Білорусія. А 21 грудня того ж року, в тодішній столиці Казахстану Алмати керманичі уже 11 суверенних держав, які проголосили незалежність на уламках СРСР, підписали протокол до цієї угоди. За винятком Латвії, Литви, Естонії та Грузії; остання приєдналась до СНД за два роки, у грудні 1993-го…».  До речі, 18 серпня 2008 року Грузія вийшла зі складу СНД, рівно через рік після відповідного проголошення про припинення членства у Співдружності. Президент М. Саакашвілі тоді пояснив світовим ЗМІ: «Ми розпочали процедуру припинення членства і виходу з СНД унаслідок войовничої політики Росії. Наше рішення – один з результатів військового конфлікту Росії проти суверенної Грузії, унаслідок чого частина нашої території (Південна Осетія та Абхазія) окуповані військовими формуваннями РФ». Водночас, Грузія зберегла за собою право участі у 70 угодах, підписаних у рамках СНД.

Учасники зустрічі у Казахстані (21.12.1991) ухвалили Алматинську декларацію, що нею підтвердили прихильність колишніх союзних республік до співпраці у різних сферах внутрішньої та зовнішньої політики, й проголосили виконання міжнародних зобов’язань колишнього СРСР. Вочевидь, в офіційному Києві тоді знайшлися сили із здоровим глуздом і скептичним ставленням до утворення наддержавних структур під проводом Кремля. Колишній міністр закордонних справ України Анатолій Зленко розповідає: «Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення СНД 12 грудня 1991 року. Але – ухвалила із застереженнями, котрі унеможливили перетворення України на частину нової союзної держави, дозволили їй зберегти суверенітет і, так би мовити, державницьку ідентичність. Як на мене, ці застереження мали велике значення – і досі відіграють велику роль – у розвиткові української держави, її представницьких функціях на міжнародній арені».

Чим більше спливало часу від розпаду СРСР і формування СНД, тим частіше лунали голоси, що Співдружність розвалиться, що її функціональні органи не встигають за вимогами і викликами сьогодення. Але, як вважають нині політологи та політики в СНД, ЄС і США, СНД виявився живучим: за словами київського фахівця Ростислава Павленка, «Росія міцно утримує важелі керування членами Співдружності, впроваджуючи через документи, прийняті у рамках СНД, механізми утворення сучасної імперії. Маю на увазі як ініціативу «Руського миру», так і Митний союз та торговельно-економічні договори…». Щоправда. Визнає Павленко, на азійських просторах СНД Росія отримала конкурента – Казахстан, який з фарватеру російської політики активно й успішно розробляє і впроваджує власний зовнішньополітичний вектор, не особливо додивляючись при цьому на реакцію новітніх «кремлівських мрійників». Експерт з військових питань Сергій Згурець вважає, що так звані «заморожені конфлікти» (Придністров’я, Кавказ) є серйозним ризиком для розвитку СНД: «Росії так і не вдалось у рамках Співдружності налагодити військово-безпекову співпрацю з державами – членами. Нині Росія фактично наодинці залишається з придністровською та кавказькою проблемами, тримаючи там своїх вояків. При цьому зазначу, що славетна потужна російська армія залишилась у минулому та у сучасних міфах від Кремля. Росіянам потрібна технічна модернізація своїх Збройних Сил, підвищення кваліфікації її персоналу, але це вже інше питання».

Щодо України, то її чільна влада лише на словах готова долучитись до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану: за словами експерта Олени Вітер, «нинішня українська влада – це влада великого капіталу, олігархів. А це – далеко не дурні люди, для яких важливіше створення зони вільної торгівлі та асоційоване членство між Україною та Євросоюзом, аніж боротьба з російським капіталістами за шматок СНД-івського пирога… Україна не має стільки природних ресурсів, скільки їх має Росія, і відповідно стільки ж грошей - тож європейський ринок для багатьох вітчизняних багатіїв є перспективнішим від російського, чи то СНД-івського ринку. ДО того ж, не забуваймо, що капітали та нерухомість українські олігархи купують не на теренах Співдружності, а у державах ЄС».

Тож поки що, пацієнт під нік-неймом СНД швидше живий, але його реальне існування надалі залежить від політики Росії та прориву Казахстану, - вважають незалежні експерти. 

Автор: Богдана Костюк, член АЄЖ

Фото: http://sevastopol.su




Коментарі

 


RSS 2.0 contacts home