Вхід для користувачів
 




1 вересня 2011

Богдана КОСТЮК. ВІЛЬНЮС: ВІЛЬНЕ МІСТО

Вільнюс, чи то Вільно – справді вільне місто. Вільне від сучасних торговельно-офісних центрів у старій (історичній) частині, від штовханини на вулицях, від запльованих тротуарів і сміття під деревами та у скверах, від повсякчасного хамства та мату перехожих і запльованих-засмічених тротуарів. 

Богдана КОСТЮК.  ВІЛЬНЮС: ВІЛЬНЕ МІСТО

А ще Вільнюс фактично вільний від «совка», хоча серед працівників комунальної сфери (продавці у магазинах та кіосках, двірники та таксисти) вистачає росіян або ж місцевого російськомовного населення. Щоправда, поняття «російськомовне» навряд чи відповідає литовським реаліям: поміж собою таксисти спілкуються російською мовою, а з пасажирами – литовською, а то й англійською… Російські туристи поводять себе без зайвих понтів та зверхності, з чим доволі часто доводиться стикатися киянам чи одеситам. Круті іномарки трапляються так рідко, що викликають інтерес та пожвавлене обговорення з боку литовців, включно з поліцейськими. Соціальні «ножиці» - принаймні у Вільнюсі – фактично не помітні. Щороку Сейм Литви визначає список основних продуктів харчування та ліків – ціни на них не можна піднімати вище від визначеного парламентарями певного рівня. Умови для ведення бізнесу прозорі і зрозумілі для усіх, чи то литовські. Чи закордонні інвестори. А малий бізнес литовського походження має преференції від держави.

Щоправда, світова криза спричинила збільшення міграції з Литви до країн «старої Європи»: литовці кажуть, що молодь їде навчатись на захід і часто залишаються там же. Люди середнього віку їдуть на заробітки і теж доволі часто не повертаються додому, влаштувавшись десь в Англії, Ірландії чи у Канаді. Натомість, до Литви приїздять працювати росіяни та білоруси, а на навчання їде чимало молоді з України – і більшість цих молодих обдарованих людей залишаються у Литві або мандрують далі у західному напрямку. Старіння литовського населення позначається на структурі економіки, точніше – на податковій системі, яка важко справляється з навантаженнями і соціально-економічної, і демографічної кризи. Але поки що особливих нарікань і серйозних недоробок у цій царині литовці не бачать – вважають, що влада робить усе, що має робити за таких обставин.

Влада – усіх рівнів – охоче спілкується з пересічними литовцями. Від Президента держави до середньостатистичного чиновника у невеликому містечку – влада регулярно через ЗМІ, через приймальні дні, через своїх помічників контактує з людьми. Ви не побачите кордонів охорони ні біля палацу Президента, ні довкола Сейму Литви. До Сейму можна зайти на екскурсію, а працівники президентського палацу розробляють екскурсію по цьому приміщенню, яке є пам’яткою історії та архітектури та охороняється литовським і міжнародним законодавством. Поліцейські патрулі на вулицях не кидаються в око, їх небагато, але кількість у поліції перекрита якістю: патрулі обладнані сучасними технічними засобами, з патрульними автомашинами включно. А от що литовці охороняють суворо, я би сказала – натхненно, і за що карають по повній правовій програмі – так це за пошкодження або руйнування історико-культурних пам’яток. Старий Вільнюс перебуває під наглядом  архітекторів істориків і… поліцейських: щоб побудувати новий будиночок або реконструювати старовинний особняк у Старому Місті, інвестор (власник) має пройти процедуру узгодження з різними інстанціями. Це забирає час, бо науковці та чиновники звикли якісно виконувати свої обов’язки, і інвестор часто погоджується залишити історичний фасад, а не змінювати його. І вже за фасадом будує те, що йому потрібно, але при цьому сусідні будинки (будівлі) не мають постраждати через таке будівництво.

А ще у Вільнюсі панує дух свободи – він має вигляд каплички біля будівлі Сейму із залишками барикад зими 1991 року поруч. Бетонні блоки, розписані литовською (знамените «За вашу і нашу свободу!») не заважають проходу, але люди тут зупиняються, стоять кілька секунд і йдуть далі: чи не кожен мешканець Вільнюсу середнього і старшого віку має свої спогади про ТІ дні. І я, обійшовши блоки, вчитавшись у написи, раптом збагнула, чому так люблю Вільнюс: до певної міри наша свобода, до якої Україна досі іде, починалась у Вільнюсі. Від часів Польсько-Литовського князівства і Великого князівства Литовського – аж до трагічних подій року 1991-го. Тоді литовці не просто завоювали, але і втримали свободу і волю від тоталітарної системи. Шкода, що українцям цього зробити не вдалось… 




Коментарі

 


RSS 2.0 contacts home